Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Материал из m-17.info

/ ПРАВО / ПЕРЕЧЕНЬ ПЕНИТЕНЦИАРНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ УКРАИНЫ / Івано-Франківський слідчий ізолятор /

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО УСТАНОВУ

Івано-Франківськ розташований у межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Бистриці-Солотвинської на висоті 244 метри над рівнем моря. Територія сучасного міста 3,89 тис. га. Населення -251,5 тис чоловік. До 1939 року – Станіславів, з 1939 року – Станіслав, а з 09 листопада 1962 року – Івано-Франківськ.

В кінці ХV ст. в межиріччі двох рік - Бистриць Солотвинської та Надвірнянської – існували українські села Пасічна і Княгинин, а трохи пізніше виникло село Заболоття. Згодом ними заволоділи польські магнати Потоцькі. Щоб закріпитися в цій місцевості, вони збудували в середині ХVІІ ст. фортецю. Основні її споруди зводилися на місці Заболоття. Це село, яке лежало на перехресті важливих торгівельних шляхів, поступово переросло в місто, яке Андрій Потоцький перейменував на Станіслав (на честь свого сина). Місто зростало, і пізніше з ним злилися села Княгинин, Пасічна й Угорники, ставши його околицями.

07 травня 1662 року польський король Ян Казимир надав Станіславову самоврядування за магдебурським правом. Король визнав герб міста із зображенням відкритої кріпостної брами з трьома вежами.

28 вересня 1906 року по вул. Білінської, 11 у місті Станіславові було придбано за контрактом землю за ціною 89 тисяч 457 крон під забудову повітного та обласного суду, в”язниці з прибудовами.

У травні 1911 року були здані в експлуатацію головний судовий будинок, головний зал судових засідань з прибудовами, тюремний будинок з добудовами, одноповерховий тюремний будинок для неповнолітніх, одноповерховий ізоляційний будинок, а також господарський та житловий будинок для урядовців, де в наш час розташовані управління СБУ в області та управління МВС в області.

Тюремний 4-х поверховий будинок, розташований паралельно до головного судового будинку, дах покритий черепицею. Довжина фасадної дороги – 69.80 м, ширина – 90 м. Забудована чотирьохповерхова площа складала 1968.62 кв.м. У підвальному приміщенні знаходились склади для тюремного інвентаря, банно-пральне відділення, столярне приміщення, вартовня та ряд комор. З підвального приміщення в”язнів підземеллям доставляли в головний зал судових засідань.

На І –му поверсі знаходились канцелярські приміщення, розмовниці, вартовня, камери, кухня. У коридорі середнього крила в підлозі знаходилось залізне вікно з товстим склом, що забезпечувало природнє освітлення коридорів. На 2-4 поверхах знаходились камери та вартовні. Крім цього на 4-му поверсі знаходилась каплиця, висотою 5.90 м. Підлога у всіх камерах була дерев”яною, в коридорах – вимощена плиткою.

На основі паспорту Станіславської тюрми, який був складений 15.01.1923 р. тюремний дім був акредитований містом і належав державі. Загальна площа складала 4467 кв.м. Будівля була розрахована на 406 осіб. На вересень 1923 року в тюрмі утримувалось: 221 чоловік, 26 жінок та 8 неповнолітніх. Камери були різних типів: 40 одиночних, 34 загальні та 6 палат медчастини.

Тюремний дім на цей час вже був обладнаний центральним опаленням та електричним освітленням, хоча середня частина мансардного даху та коридори аж до підвалів були обладнані системою скляного покриття для природного освітлення приміщень.

Керував тюрмою управитель тюремного дому офіцер піхоти Хлопецький Раймонд. До штату тюрми входили чиновники, тюремний лікар, санітар, наглядачі, контролери, вартові з числа військовослужбовців стрілецьких та піхотних частин, військової поліції та жандармерії. Був і контрактовий (вільнонаймовий) персонал: вчитель, санітар, тюремний капелан – римо-католицький ксьондз Йосиф Куммлер з місячною винагородою 20000 крон. Всього вищого та нижчого персоналу налічувалось 42 особи: чиновників – 3 чол., наглядачів – 39 чол. Середній вік службовців був 40 – 45 років. В тюрмі були обладнані каплиця для богослужінь, бібліотека, учбовий клас для навчання неповнолітніх, майстерня, де знаходились шевський і столярний верстати.

До червня 1944 року тюрма на недовгий час належала урядам Австро-Угорщини, Польщі, СРСР, Германії. Після звільнення Станіслава від фашистів тюрма відновлюється, реконструюється, з'являються нові виробничі майстерні.

Більше півстоліття відділяє нас від тих суворих повоєнних часів. 24 травня 1949 року, група засуджених Станіславської тюрми №1 була направлена в с.Загвіздя заготовляти дошки для ремонту тюрми. Конвоювання здійснювали старший наглядач тюрми – сержант Чурсін Андрій Моісейович та водій спец автомобіля тюрми – сержант Дехтярьов Микола Михайлович. За роботою засуджених на пилорамі з цікавістю, а дехто з потаємною ненавистю спостерігали молоді мешканці с. Загвіздя.

Один з них, з метою провокації, запропонував пригостити конвоїрів молоком і побіг до хати. Повернувся він із зброєю в руках і не один. Пролунав постріл – і Андрій Чурсін замертво впав на землю. Водій Микола Дехтярьов відразу кинувся на захист товариша, але був жорстоко побитий. Від нанесених йому тілесних ушкоджень, помер на місці.

Побачивши це, засуджені повернулись до тюрми і повідомили про вбивство працівників охорони.

Поховали загиблих на польському кладовищі у центрі м.Станіслав.

В цей святковий весняний день 8-го березня 1970 року ніщо не передвіщувало лихо.

Засуджені Радько і Степанов, відбуваючи покарання в тюрмі м.Івано-Франківськ за скоєнні важкі злочини, вступили між собою в злочинний зговір про скоєння втечі із застосуванням сили над охороною.

Для здійснення свого задуму вони виготовили у виробничій майстерні заточку і ніж, які приховано пронесли в камеру та зберігали в схованці.

8-го березня 1970 року о 20 год. 45 хв. Після відкриття дверей камери наглядачем сержантом Скорим І.В., засуджені Радько і Степанов різко відштовхнули двері, вискочили в коридор корпусу та, накинувшись на наглядача Скорого І.В. і старшого по корпусу старшину Гірича А.В., стали наносити їм удари заточкою і ножем.

Від отриманих важких поранень наглядач Скорий І.В., і старший по корпусу Гірич А.В. померли в лікарні.

Втечу засуджених Радько і Степанова було відвернуто.

Начальниками тюрми старшим лейтенантом Трухановим Володимиром Акімовичем, підполковником Павликом Сергієм Нікіфоровичем, підполковником внутрішньої служби Юрченком Олександром Михайлович, підполковником внутрішньої служби Жуковським Михайлом Івановичем здійснюється підготовка будівель та приміщень для тримання засуджених до тюремного ув”язнення та особливо небезпечних рецидивістів. Утримання камерне, закрите. Основні завдання установи: перевихованя засуджених, фізична праця, організація виробництва, забезпечення надійної охорони об’єкту та режиму утримання засуджених. Здійснюється пошук та освоєння нових видів продукції.

З травня 1978 року по листопад 1988 року начальник установи – підполковник внутрішньої служби Данилюк Володимир Романович. Цей період відзначається розвитком виробництва, пошуком нових видів продукції: сітка парканна, контейнери для бакалії, надмогильні пам”ятники, кабельні підвіси, речові та овочеві корзини для магазинів, з’єднання для радіорелейних систем. Зданий в експлуатацію перший житловий будинок та гуржиток для працівників.

Збудовано та введено в дію підсобне господарство, вякому тримається ВРХ, свині, що дає змогу забезпечувати спецконтингент м’ясо-молочними продуктами.

З листопада 1988 року до жовтня 1990 року установу очолював капітан внутрішньої служби Іванчук Василь Васильович. У цей період було проведено капітальний ремонт головного режимного корпусу із заміною перекриття та парового опалення.

З листопада 1990 року по березень 2000 року – начальник установи ВІ – 304/199 полковник внутрішньої служби Яремків Петро Антонович.

Споруджений житловий будинок для працівників. Цей період характерний зменшенням обсягів виробництва продукції, яка виготовлялась згідно державного замовлення.

01 грудня 1999 року на виконання Указу Президента України від 12.03.1999 року № 248/99 “Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України” та наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 165 від 29 листопада 1999 року установа ВІ – 304/199 УМВС в Івано-Франківській області перейменована в Івано-Франківській слідчий ізолятор.

3 березня 2000 року по теперешній час – начальник слідчого ізолятора УДДУПВП в Івано-Франківській області підполковник внутрішньої служби Павлюк Ярослав Михайлович, 1963 р.н., освіта вища юридична, закінчив Рязанську вищу школу МВС. Цей період відзначається проведенням великого обсягу ремонтно-будівельних робіт, реконструкції і переобладнання камер з мето створення комунально-побутових умов, які відповідають сучасним стандартам. Побудовано приміщення для довготривалих побачень, проведено повну реконструкцію медчастини. Введено в експлуатацію парник, розвивається підсобне господарство, що дає змогу забезпечувати осіб, які утримуються в слідчому ізоляторі свіжими овочами та м’ясо-молочними продуктами.

У 2002 році слідчий ізолятор виграв грант Міжнародного фонду “Відродження” на реалізацію проекту, в рамках якого було проведено комплекс заходів навчально-просвітницького, пізнавального, профілактичного, культурно-розважального характеру з неповнолітніми ув’язненими, які утримуються в слідчому ізоляторі та придбано комплект відеообладнання, змонтовано мережу кабельного телебачення. Придбана матеріальна база продовжує використовуватися в даний час.

В 2006 році відкриті класи вечірньої форми навчання Івано-Франківської вечірньої школи №1, де навчаються неповнолітні ув’язнені та засуджені, які не мають базової середньої освіти.

Одним з головних принципів кримінально-виконавчої політики є активна підтримка і участь громадськості у процесі виховання та ресоціалізації засуджених.

Громадський контроль за діяльністю слідчого ізолятора здійснює спостережна комісія при Івано-Франківському міськвиконкомі. До виховного процесу засуджених і ув’язнених залучаються представники різних релігійних конфесій, працівники обласного та міського центру соціальних служб для молоді.

З метою висвітлення умов тримання, забезпечення потреб осіб, взятих під варту та засуджених, правдивості інформування громадськості про процеси, які проходять в Державній кримінально-виконавчій службі, установу відвідують представники місцевих ЗМІ: ТРК “ З студія”, “Вежа”, газети “ Прикарпатська правда”. Проводяться практичні заняття з юридичних дисциплін зі студентами вищих навчальних закладів міста. За сприяння спостережної комісії за кошти, виділені Івано-Франківською міською Радою, в рамках реалізації програми “Про комплексну програму профілактики злочинності в місті на 2005 рік” обладнано спортзал для неповнолітніх ув’язнених, відремонтовано та обмебльовано кімнату для прийому їжі засудженими господарського відділення. За кошти, виділені громадою УГКЦ обладнано кімнату психоемоційного розвантаження для засуджених та ув”язнених, проведено подачу гарячої води в камери, де утримуються неповнолітні та жінки. У 2007 році на кошти виділені міськвиконкому проведений капітальний ремонт клубу для засуджених та ув’язнених, для сприяння виправлення осіб, які тримаються в слідчому ізоляторі, духовного їх відродження обласна бібліотека для юнацтва передала у бібліотечний фонд слідчого ізолятора книги та журнали у кількості 900 примірників.