Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Материал из m-17.info

/ ПРАВО / ПЕРЕЧЕНЬ ПЕНИТЕНЦИАРНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ УКРАИНЫ / Могилів-Подільська виправна колонія (№114) /

Копія статті

1. Олександр 4:18 pm / 27 Груд. 2007

ЧИ МОЖЛИВО У НАШІЙ ДЕРЖАВІ КУПИТИ АМНІСТІЮ АБО УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ? І СКІЛЬКИ ЦЕ КОШТУЄ…

Ніколи не думав, що будучи редактором православної газети «Слово Боже – УПЦ», буду писати про нашу суддівсько- прокурорську систему та департамент виконання покарань. Розпочну з того, що у Тростянецькому райсуді у 2005 -2006 роках, розгляд-далась кримінальна справа № 04030270, по якій наш колишній працівник редакції газети Шевчук Юрій Григорович обвинувачувався у крадіжці двигуна до мотоцикла «Восход – 3М», який стоїть на балансі редакції нашої газети, та золотих коронок моєї матері, «Ветерана праці», яка понад 40 років пропрацювала у лікарні Драган Н.М., у кількості 12 штук , загальною вартістю 2400 гривень. Зі своєї сторони редакція газети не стала вимагати, аби Шевчук Ю., відшкодував нам моральні та матеріальні збитки. Ми його просто пожаліли, лише просили відшкодувати вартість золотих коронок.

Якщо на цій Землі потрібно шукати «пекло», то по усім параметрам воно відповідає Тростянецькому райсуді. Я не стану описувати, які мені довелось пройти круги пекла, наслідком якого стало, що я важко захворів; лікарі виявили у мене цироз печінки, я переніс 2 гіпертонічні кризи, внаслідок яких 7 днів пролежав у реанімації у важкому стані. Нині у мене постійно тримається високий артеріальний тиск 190)140. Хвороба серця теж дає про себе знати. Ніхто із суддів, які розглядали цю заздалегідь сфабриковану, корумповану кримінальну справу не брав до уваги мої клопотання, зауваження. Державним обвинувачем у цій справі був заступник прокурора Тростянецького району Зайко Тарас, який фактично переймався інтересами підсудного, а не потерпілих.

Врешті – решт, 8 лютого 2006 року по справі суддею Савченко С., було винесено вирок, яким Шевчука Ю., визнано у вчиненні злочинів передбачених Ст.. 185, ч. 2, 3 КК України, і призначено покарання 5 років позбавлення волі. На користь моєї матері Драган Н.М., Шевчук Ю., мав виплатити 2400 гривень матеріальної та 1500 гривень моральної шкоди. Зауважу, що суд при призначенні покарання зарахував відбуття покарання строк перебування під вартою з 04.11.2002 по 30.01.2003 року, тим самим допустив невірне застосування кримінального закону. Оскільки ст.. 71 КК України не передбачено зарахування відбутого покарання при призначенні покарання за сукупністю вироків. До кінця свого життя я буду вдячний прокурору Бершадського району, дійсно людини із великої літери Губко Вадиму Івановичу. Саме він подав Апеляцію на цей вирок, бо Тростянецька прокуратура спочатку подала Апеляцію, але потім 15.03.2006 року її відкликала. Разом із тим, 8 лютого 2006 року Зайко Тарас із залученням дільничного інспектора міліції смт. Тростянця Дзюбенка Василя, та рідної бабусі Шевчука Юрія- Ганни Іванівни Бойко (яка до речі, має умовну судимість) відносно мене досить таки вміло сфабрикував «Адміністративний протокол». Це було зроблено з такою метою, аби я протягом 15 днів не міг подати апеляцію. Вони там іще планували відносно мене порушити кримінальну справу за буцім-то за непокору працівникам міліції. Якщо вже говорити про Тростянецький РВ УМВС України у Вінницькій області, то у тих осіб, які відбувають адміністративне покарання у Ізоляторі Тимчасового Утримання береться плата за проживання у середньому 5-15 гривень за добу. А ті особи які проходять по кримінальним справам, за гроші можуть замовити собі у камери дівчат легкої поведінки. Цим питанням постачання займається дільничний інспектор Дзюбенко В., та один із заступників. Згодом ці тростянецькі міліціонери вбили мою вагітну собачку «Лесю» та важко побили собаку «Рекса».

Рішенням відповідної комісії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області від 21.03.2006 року засудженому Шевчуку Ю., було визначено відбувати покарання у виправній колонії №114 села Воєводчинці, Могилів – Подільського району, Вінницької області. Однак уже 6 листопада 2007 року Шевчука Ю., було випущено на волю, буцім-то «за амністією» і по причині «сумлінної поведінки та ставленням до праці». У даному випадку було порушено Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1.10.1996 року та Карний Кодекс України статті 75, 79, 104. Зараз поясню чому. У свій час Шевчук Ю., Бершадським судом 29.01.2003 року був засуджений умовно із іспитовим терміном за крадіжки на три роки і 6 місяців позбавлення волі з випробуванням протягом іспитового строку два роки. У даному випадку судом при винесенні вироку було застосовано ч «3» ст. 185, ст.. 75 КК України. Він маючи незакінчений іспитовий термін і непогашену судимість знову скоїв злочини. Якщо керуватись вище переліченими мною законами, то до тих осіб які маючи умовний термін покарання здійснили нові злочини і відбувають покарання амністія не застосо-вується, тим паче умовно -дострокове звільнення. Також Верховна Рада України 19.04.2007 року №955 прийняла новий Закон України «Про амністію» де у Статті 7 вміщено перелік за яким амністія не застосовується до осіб;

г) до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;

Отже, 29.01.2003 року Бершадський райсуд виносячи Шевчуку Ю., покарання уже застосовував ст., 75 КК України, а тому згідно цього Закону він аж ніяк не міг попасти під амністію, не кажучи про умовно-дострокове звільнення буцім-то по причині сумлінної поведінки та ставленням до праці.

Про те, що амністія не застосовується відносно тих осіб які маючи умовне покарання здійснили нові злочини підтвердив у своєму листі 10.05.2006 року за № 12)2404 перший заступник начальника управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області Волощук С.О., Також у мене є лист за № 12)817 від 05.04.2006 року за підписом начальника ВК 114 с. Воєводчинці, Лисенка О., який теж говорить теж саме, що Шевчук Ю., під амністію не підпадає.

Що стосується виплат морального та матеріального відшкодування, то лише у жовтні, незадовго до того як Шевчука Ю., випустили на волю, моя мати Драган Н.М., отримала від Шевчука Ю., поштовий переказ лише 477 гривень. А решту коштів у сумі 3423 гривні хто буде виплачувати? Невже у нашій державі не діють закони? Невже у виправній колонії № 114 села Воєводчинці можна за гроші купити амністію, або умовно –дострокове звільнення? Фактично Могилів –Подільський міськрайонний суд, Могилів- Подільська райдержадміністрація разом із керівницством Виправної Колонії 114 села Воєводчинці перетворився на «біржу- аукціон» з продажу амністій та умовно –дострокових звільнень. З надійних джерел нам вдалось дізнатись, що сума хабаря становить у межах 400 – 900 доларів США, в залежності від терміну ув’язнення. Хотілося з цього приводу почути думку Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Вищої Ради юстиції та відповідних служб.

З лютого 1992 року було засновано нашу безкоштовну обласну православну газету «Слово Боже – УПЦ». Зокрема, наше видання розповсюджується у місцях позбавлення волі. Останнім часом, на адресу нашої редакції газети надходить чимало скарг від ув’язнених, які відбувають покарання у Виправній Колонії 114, села Воєводчинці, Могилів – Подільського району, Вінницької області. Засудженні через своїх батьків повідомляють про нелюдське, жорстоке поводження з ними зі сторони адміністрації колонії. Порушуються їхні конституційні права. У згаданому виправному закладі більш менш можна існувати, якщо маєш гроші, які потрібно платити керівництву. Є інший вихід; потрібно співпрацювати із адміністрацією колонії у якості освідомітеля. Якщо заплатиш, то дають легку роботу, якщо ні то таких осіб чекає понаднормова важка праця при виготовленні тротуарної бруківки. Існують випадки, що засуджені не витримують жорстокого поводження і ріжуть собі вени, оголошують голодування. Одним із видівкатування у Виправній Колонії 114 є такий метод; до начальника Лисенка О., заводять засудженого і ставлять спиною до стіни. Заставляють зігнути ноги у колінах. На витягнуті вперед руки дають тримати стілець. Час від часу на стілець кладуть важкі книжки. Від цього знущання у людей виникає різкий біль у м’язах і дуже часто вони втрачають свідомість. На цей випадок у столі начальника є нашатирний спирт. Багато скарг надходить на те, що проживають вони в антисанітарних умовах, своєчасно не надається їм медична допомога. Взимку в приміщенні холодно, погане незадовільне харчування. Найпоширенішим захворюванням є туберкульоз, виразка шлунку та гастрити. Іноді засудженим вдається передати на волю листа- скаргу. Зазвичай вони бояться вказувати своє прізвище. Такі «послання» посадовці вважають за анонімки і на них не реагують. Бувають і виключення; з перевірками до Виправної Колонії 114 приїджають відповідні контролюючі служби. Однак ці перевірки вони здійснюють у Могилів –Подільському кафе-барі. Керівницство колонії у такому випадку влаштовує їм п’янки –гулянки. Тому і не дивно, що за результатами перевірок «нічого не підтерджується».

У своєму журналісткому розслідуванні, я зміг би назвати прізвища засуджених, які відбувають покарання у ВК 114 і розповідають мені про той беспредел, корупція, хабарництво, яка є у цьому виправному закладі. Однак у мене є побоювання, що після оприлюднення їх прізвищ на них може чинитись моральний та фізичний вплив. Нещодавно у мене була розмова одним із колишнім ув’язненим, який відбував покарання у Ізяславській тюрмі, Хмельницької області. Він розповів мені, що вони звертались із скаргою до прокуратури. Була перевірка, яка як завжди наведені у тому листі факти не підтвердила. Однак коли вони поїхали, то на 4 день, на територію було уведено спецвійська, які протягом 2 годин кийками били засуджених…

Ось такі реалії нашого життя. Недаремно правозахисники критикують систему виконання покарань в Україні, бо вона залишається закритою для контролю суспільства й преси та нереформованою з радянських часів. Такого висновку дійшли правозахисники, які перевіряли стан утримання людей в слідчих ізоляторах. За даними Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Карпачової Н., в слідчих ізоляторах України тільки за 10 місяців цього року померло 96 осіб. Із них десятеро в сумнозвісному Лук‘янівському СІЗО міста Києва. Утримання в одній камері десятків людей, цвіль на стінах, застарілий водогін, брак медичної допомоги та антисанітарія – так описав побачене під час перевірки ізолятора голова правління Міжнародної ліги захисту прав громадян Едуард Багіров. Представники департаменту з виконання покарань та адміністрації СІЗО скаржилися на брак фінансування та запевнили про виконання більшості накладених перевіркою Генпрокуратури приписів. Водночас, голова Української гельсінської групи з прав людини Євген Захаров в інтерв‘ю «Німецькій хвилі» зазначив, що причин високої смертності в українських тюрмах набагато більше і вони стосуються цілої правоохоронної системи. На думку правозахисника, сама система виконання покарань лишилася радянським ГУЛАГом, який великою мірою став ще й корумпованим. В цьому я уже переконався особисто.

Якщо говорити мовою статистики, то кожного року в українських ізоляторах тимчасового утримання помирає у середньому 10-12 чоловік. Лише у другому півріччі 2007 року у Київському СИЗО №13 за даними київської прокуратури загинуло 17 ув’язнених. Якщо брати до уваги інформацію Міжнародної ліги захисту прав громадян України то у даному виправному закладі насправді померло 23 особи. Є над чим замислитись.

Олександр ДРАГАН, редактор газети «Слово Боже – УПЦ»